Она заявляет о себе только когда она от Его затылка спускается пальцами по шее и скользит под ворот рубашки,
И, тем не менее, он не затушил сигарету о влажное дно пепельницы, и кошмары, не сбиваясь с курса, летели на свет. Он постоял еще немного у окна, слушая, как отрываются от веток капли и с глухим стуком падают на перепревшую листву. С одиннадцатиэтажной высоты. Бумс. Бумс. Он резко захлопнул форточку,

Хлопчик трохи подумав і почав діяти. Він відрізав хліба,
Оскільки все на світі рано чи пізно добігає кінця, тож і та довга зима ось ось мала скінчитися. Але, як це часто буває – наприкінці лютого морози наче оскаженіли. Люди ховалися від морозу та вітру, піднімаючи коміри і кутаючись у шарфи. Сусіди діда Миколи, опираючись крижаному вітру, намагалися якомога швидше подолати відстань від будинку до машини чи транспортної зупинки,

України, я вірю, що рано чи пізно залишки нашої нації схаменуться,
Я хочу, щоб мене знали саме такою, якою я є насправді. Я хочу, щоб у світі знали, що в Україні живуть не лише політичні діячі, які лише позавчора навчились грамотно розмовляти державною мовою, а й прості люди. Люди, які мають певні переконання, люди, для яких слова патріотизм та Батьківщина справді мають значення,

І сталося так, що пес той напав на нашого чорного собаку.
Чорний і білий песики, хоч і були вже майже зовсім дорослі, все таки не могли зрозуміти – де ж поділися ті добрі і веселі дядьки, що пригощали печивом І куди одного разу назавжди зник зелений вагон Собаки лишилися самі. Вони сумували. Їх тепер ніхто не годував, і вони були вимушені бігати по помийках у пошуках їжі.

Інше поезія , автор: ### поезія , автор: ### поезія ,
Інше поезія , автор: ### поезія , автор: ### поезія , автор: ### поезія , автор: ### поезія , автор: ### поезія , автор: ### поезія , автор: ### поезія , автор: ### поезія , автор: ### поезія , автор: ### проза , автор: ### поезія , автор: ### поезія , автор: ### поезія , автор: ### поезія , автор:

Я не могла поверить, что он не извлек из этого никого урока,
Какого же было мое удивление, когда я узнала об этом. Он не разбился. Он поднялся и О УЖАС!!! он снова полетел. Он полетел, полетел и пытался меня убедить в том, что полетел точно так же, как и до падения, как будто его и не было никогда. Я сходила с ума! Как можно забыть это ! Он летел вниз, нет он падал!

Конечно, он показывает рукой на пепельницу на столе,
Между ними и так все уже стало понятно, с той самой первой встречи в баре. Три коктейля, еще одна пачка Marlboro Lights и они вместе выходят из бара. Он берет ее за руку, словно делал это тысячу раз до сегодняшнего дня. Она слегка вздрагивает от неожиданности, но виду не подает. Идут молча. А о чем говорить

Блондинкам даже зимой удобнее не только ходить, но и жить в мини юбке и короткой куртке на резинке.
Возможно тогда вы поймете что такое большой город. Чем живет большой город Рекламой. В автомобильном смоге и сигаретном дыму проглядываются уставшие лица горожан. Ультрафиолет ночных клубов, горы окурков и пустых пивных бутылок, одежда не по сезону и цветовая гамма нарядов поражают своим разнообразием.

Нет еще, но похоже собираюсь. Что бы ты делала, если бы я не позвонил
У тебя уже что то умерло Да. Моя надежда на счастье. И на тепло. Тебе до сих пор холодно Да. А как насчет чашечки чая и теплого пледа Это приглашение Нет, это предложение. Вариант. Ты можешь сделать это сама. Сама Это одиноко. От этого не станет теплей. Где ты живешь В центре. И я недалеко. И И должно быть еще и

Поступово ти звикаєш нових друзів ти шукаєш вчишся,
Життя як птах я його не знаю, але думаю спочатку в зародку починається все так класно і чудово нереальний світ, потім скорлупа ламається постає реальний світ який нікого не жаліє, але як завжди спочатку є опіка над тобою хтось за тебе дбає, потім крила виростають ти злетиш, втікаєш рідних покидаєш ти герой все можеш світ широкий бачиш,

Я жертвую свою надію... Ти жертвуєш кохання... Твій гріх удвічі тяжчий...
Чого тоді чекаєш Навіщо дивишся на мене, ніби питаєш А ти Чи сам здатен кохати, хоча б раз на півроку ти від мене, мого кохання за півкроку... Не відступи, не відхились і не здавайся тебе благаю. Навколо всі чужі на них ніколи ти не сподівайся... Надію у душі свято бережи, на себе покладайся... Чому кричать пташки,

А цвинтар був чималенький розкинувся широкою смугою недалечко міста був красивий звісно вдень гарні стежки все було і ось по одній з них йшла та сама дівчина додому направлялась там за неї батьки хвилювались
Та ось ідилію ночі розірвав шум підборів то дівчина сама самісінька поспішала а чого саме цей шлях обрала й сама незнала, а що її там чекало ні не мерці, а як парадокс це був звичайний чоловік якщо не беручи до уваги його минуле темне й похмуре з кривавим світом він завязав, але посидівши в барі зайвого перебрав та ще й до того з друзями посварився багато поганого їм наговоривши з того всього гримнувши дверями,

А я не буду і не хочу так, я хочу вільно жити, дихати,
Я знаю, скажеш, що драматизую, прекрасно граю і імпровізую, Що все залежить лиш від нас, чи вдасться подолати нам мораль і час. Так, знаю, треба вірити, кохати, жити... А що, коли не знаєш, як це все зробити !!! Я знаю, скажеш, що ти ж вже прожив, ба більше реалізувався. Проте ж упав і під системою скукожився,

Слова за публікацію до 30 творів 2. Володар бронзової
Патріотичні та соціальні на сторінці голосування за кожен твір розпочнеться 2 березня 2009 го року і триватиме до 31 го березня 2009 року переможець конкурсу отримає позначку переможця конкурсу, яка ставитиметься поруч з іменем автора автори, які посядуть три перші місця, отримають позначки відповідно:

Магазин детских колясок в подмосковье
Душа стискається розпинається Здається все є, а найважливішого немає...... я б все віддав так хочеться пригорнути, зігріти, поцілувати, обняти ці почуття ні на шо не проміняти і як невизнавати, що мене не може ніхто покохати я напевно не такий, я інший, знаю, але мінятись я не хочу, а , що з того жити брихнею ні це не моє де вона ну де ж вона ,

Читав, бачив, чув мав змогу споглядати що таке любов,
Здається, якщо хоча б раз та ні.......недано навіть шансу, а тому потрібно все забути та пізно Час іде, кажуть він лікує а, що , коли, я не хочу що тоді я не хочу, як всі мені кажуть, що знайдеш, але я не можу, та думаю, що зможу в тім то й діло.....що думаю Читав, бачив, чув мав змогу споглядати що таке любов,

Ми, як завжди, нечутні, хоч і розмовляєм гаслом криком.
Ми оті пахучії садки, що від власних пахощів і погибають. Ми оті холодні води, що від холоду роками прозябають. Ми оті, що не бояться, хоча нас завжди лякають. Ми із тих, хто рветься світ змінить, хоча й знаєм звідти не вертають. Ми оті герої, що ,як завжди, безликі. Ми, як завжди, нечутні, хоч і розмовляєм гаслом криком.

Розчісую пластмасовою щіткою волосся тебе ще немає...
На стіні із пластмаси цокотить пластмасовий годинник... Дивно, навіть час пластмасово минає... Дзвонить телефон і той шматок пластмаси пластмасовий голос з пластмасовим серцем мене питає... Та я у пластмасовій тиші, я ніде, мене немає... Я заварюю у пластмасовому чайнику воду і на тебе чекаю... Розчісую пластмасовою щіткою волосся тебе ще немає...

Але чи хтось та й знає, як це розум, серце, вроду мать,
Одразу хочеться на небо, але й туди ще спробуй впхайся... Помилка за помилкою... Всі кажуть то піди напийся, а якщо нічого не допомагає піди та й втопися... Без питань, для мене це не ново. Може тоді хоч заживу по людськи, кльово... Але чи хтось та й знає, як це розум, серце, вроду мать, та не знать,

Так виходить якщо я знаю, що нічого не проходить,
Так виходить якщо я знаю, що нічого не проходить, а все більш підходить, а їй всерівно, що до цього в неї все добре і не знає, а нащо їй люди то такі істоти хоча ні все правильно щастя має, а що більш треба думаю їй добре любов як не як, а я краще на самоті посиджу, помучусь так і треба, а нащо я так зробив в серце пустив хтось скаже все те не те,

Та ви замахали вже всіх заграли краще б ви поздихали фурії срані з буфірами кокеткі,
Та ви замахали вже всіх заграли краще б ви поздихали фурії срані з буфірами кокеткі, маникени ходячі та якщо б не кіло штукатурки то ви б виглядали неаче втекли з дурки там вам і місце і не чекайте, що матом буду , обіцяю я не употре....блять суки вашу мать та вас треба ....ть почорному ну як ви мене схарили,

Потроху усе стихло, Козачка геть пішла, а ввечорі вже мала собі холостяка.
Ногами тупотить: Давай! Відкрий! Є справа!... Треба поговорити. А Шльондра ще не знає, що трапилась біда, і двері відкриває..., а та як заліта! І зразу починає таскати за пастма. Шльондра реве, благає пробачити усе: Я ж зовсім є не винна, Козак почав усе!... Потроху усе стихло, Козачка геть пішла, а ввечорі вже мала собі холостяка.

Ось, що повинен кожен знати все, що в силах твоїх можна подолати,
Не ми шукаємо їх, а вони нас як сказав один відомий вчений: не питай, що може зробити для тебе твоя країна, а запитай, що ти сам можеш для неї зробити слова ці вірні і правдиві ось як переведу я їх: не питай,хто більше збуджує тебе, запитай кого більше збуджуєш ти Ось, що повинен кожен знати все, що в силах твоїх можна подолати,

Може завтра все забуду, але злість зараз переймає і душа нічого не відчуває немов той камінь,
Може завтра все забуду, але злість зараз переймає і душа нічого не відчуває немов той камінь, що лежить і нічого його не цікавить, але я брешу бо камінь не знає, що відчуває, але діло в тім, що він не знає бо розуму не має, а я трохи інший лише трохи і різниця не велика камінь і я, що спільного, а то,

Контурная пластика
Просто збивав з ніг, обіймав і п янив. І не зчулась бідна, як опинилася біля її ніг, А квітка виявилася свавільна й затіяла тяжкий гріх. Перед іншими стала похвалятися, Що без жодних зусиль став метелик їй поклонятися. А метелик той, без душі, без серця, Замість виплаканих очей, лиш любові два озерця.

Як чудово, що є така стихія, що майже не залишає за собою нудного,
І як би не було важко, туго на душі... поети складають вірші, а композитори, що вони ну звісно мелодію дають... І поєднується прекрасне й чарівне Ах........ Як чудово, що є така стихія, що майже не залишає за собою нудного, противного, гидкого буденного життя..... душа радіє, коли чує звуки мелодійні такі чарівні....

І взамін для цього щиро дякую ти мій друг, а я твій це ж приємно!!!!!!
Судячи з розмови я зрозумів не легко їй, але нічого не поробиш питання серця річ болюча тож не буду про сумне, а розкажу ось, що вона дуже гарна подруга, а саме була в мене проблема наболіла вона допомогла, пожаліла якимось чином вилікувала як це добре визнавати, що є така людина не байдужа, яка вміє лікувати не як лікар,

Синок узяв лопату, вила, І з тачкою поплівся на город.
До матері в село приїхав На Мерседесі депутат синок. Пузяка, як гарбуз, а пика, Як помідор. На піджаку значок. Поїв, поспав. Та й каже мати: Синочку, по хазяйству поможи. Ті купки гною позбирай ти І по городу гарно розложи. Синок узяв лопату, вила, І з тачкою поплівся на город. Розкидав гній той за годину

Я знаю, навіть тобі стає ясно, що моє серце давно і безнадійно тебе кохає...
Коли на мене дивишся так ти, Немає більшого щастя, як у глибині їх безслідно погибати... Коли на мене дивишся так ти, Немов невидимий гіпноз мною заволодіває... Коли на мене дивишся так ти, Я знаю, навіть тобі стає ясно, що моє серце давно і безнадійно тебе кохає... Коли на мене дивишся так ти, Невже,

Свадебный торт
Я знаю, буду нещаслива, бо п янкі квіти молодості вже відцвіли, а я навіки тільки твоя наречена, бо вже давно у шлюбі вічному перебуваєш ти. Я знаю, буду нещаслива, серед німих облич, тупих очиць, завжди шукатиму тебе й в усьому і прагнутиму до життя через силу, силоміць. Я знаю, буду нещаслива, ніким й ніколи непочута й не зігріта,

Хай і вітер, і зливи наш світ розривають, ми залежимо від того як самі і люди нас сприймають,
Може, вже досить торкатись зими, хай же ж хоч раз мене щастя діткни, більше не хочу, не хочу тюрми, клубок неприємностей візьми розплети. Більше не буду впадати в розпуку, цілком намарне терпіти неземну муку, ніколи не провокуватиму з коханим розлуку, і, не боячись, упевнено простягну йому руку. Хай і вітер,

Масло машинне сидимо ми на заправці ніфіга не робим хібащо машини зустрічаєм і їм баки забиваєм
Винники, студент 3 го курсу , спеціальності юрист, цікавлюсь футболом завзятий вболівальник, маю красиву та чудову дівчину, віднедавна почав займатися написанням віршів, в дитинстві писав казки, надіюсь мої вірші сподобаються бож пишу я для всіх тільки не всім зрозуміло. Контакти : Масло машинне сидимо ми на заправці ніфіга не робим хібащо машини зустрічаєм і їм баки забиваєм

Перша публікація у вкладених файлах має знаходитись текст твору в форматі doc або txt та аватар за бажанням в форматі jpeg або gif максимальним розміром 200Х160 пікселів повне ім я автора або псевдонім назва міста,
Ви надішлете на електронну адресу сайту, має бути наступне: зворотня контактна електронна адреса автора якщо Ви надсилаєте на сайт свій твір уперше, в темі листа обов язково має бути зазначено: Перша публікація у вкладених файлах має знаходитись текст твору в форматі doc або txt та аватар за бажанням в форматі jpeg або gif максимальним розміром 200Х160 пікселів повне ім я автора або псевдонім назва міста,

І що я тільки не роблю не знаю......... Але є надія що покохаю
І та єдина , та спокуслива пробуджує в мені надії Я намагаюсь не думати про неї Та дарма Її спокуслива краса Все вабить і вабить до себе Я намагаюсь опиратись Та все марно І вона вже залягла у моїх думках І що я тільки не роблю не знаю......... Але є надія що покохаю Слова сайт сучасної поезії та прози

Дзвонить вранці, каже: В школі Карантин оголосили,
Цього дня в містах і селах Люди радісні, веселі. Всі жартують і сміються, До розігрувань вдаються. Я всі розіграші знаю І на жоден не зважаю. Ось чому на Перше квітня Я до жартів непохитний! Перше квітня. Друг Микола Дзвонить вранці, каже: В школі Карантин оголосили, Нас на тиждень відпустили! Що робити

Господи, а серце, як воно страждає, Немов молода матір дитя мертве народжає.
Чи ти усе, що було розглядаєш лиш як велику неприємність Я знаю, що одна вік буду, бо нікому не до пари, Що вік звікую у зажурі, а ти й радий. Хіба, скажи, хіба й у чім я винна, Моє життя спливає так повільно, А серце, Господи, а серце, як воно страждає, Немов молода матір дитя мертве народжає. Не муч мене,

Романтичних, геніальних Винахідників сміливих, Завдяки яким реально
Космонавтики Небо зорями рясніє, Таємниче і глибоке, Всесвіт нам бентежить мрії, Спонукаючи до дії, Розум радує і око. Оксамитова безодня Так притягує до себе! Пригадаємо сьогодні Тих, кому скорилось небо. Романтичних, геніальних Винахідників сміливих, Завдяки яким реально В кожній хаті маєм диво. Про супутники космічні

Контакти : Зло Спеціально й так ненормально, але все таки реально воно панує й царює тільки попадись і вже не втечеш
Винники, студент 3 го курсу , спеціальності юрист, цікавлюсь футболом завзятий вболівальник, маю красиву та чудову дівчину, віднедавна почав займатися написанням віршів, в дитинстві писав казки, надіюсь мої вірші сподобаються бож пишу я для всіх тільки не всім зрозуміло. Контакти : Зло Спеціально й так ненормально,

Божії канони.......................... Тьху! Плюю я на суспільство.
Нема тепер краще над вигідне партнерство.......................... Тьху! Плюю я на всі заборони. Лиш людина мірило всього, лиш вона кордони.................. Тьху! Плюю я на такі закони. Характер чесний носять лиш Божії канони.......................... Тьху! Плюю я на суспільство. Нема місця Людям в ньому,

Ремонт акпп исузу
В серце ніж встроми лиш би не дізнався... Знову тихо йди й на частини розривайся... Скільки кроків ще до смерті, А ти на кожному із них ладна вмерти... Коли вже Бог знизойдеться І над тобою змилостивиться .. Яка кому різниця, що світ для Мене вже давно тюрма в язниця І доля найжорстокіший вирок дала,

Чтоб было повсюду светло, Твой образ вдали где то,
И разнообразных ненастий, Чтоб не было слов: Не зови... Чтоб не было грез и страданий, И беглой такой суеты, Ненужных, нежданных желаний, И грязной унылой толпы Чтоб было лишь слонце и лето, Чтоб было повсюду светло, Твой образ вдали где то, где то... и бесконечное только тепло. О! Сколько нам нужно мечтаний